Після перегляду "Трансильванії" Тоні Гатліфа в неділю, не полишає неповторний присмак цього кіна. Шкодую тікі, що лише зараз почала знайомитися з творчістю цього режисера. Фільм валявся на диску десь місяців п"ять.
Хочеться більше, але все, що знайшла в Інеті, з субтитрами:(( Може, хтось має якісь екземпляри з російським або українським охвучкою/дубляжем? Давайте обмінюватися)


А ще я купила собі зелено-бірюзові туфлі. Тепер мене мучить глобальне питання - під що їх взувати???

Вчора я врешті потрапила на "Душку" Йоса Стеллінга) Якщо чесно, прізвище цього режисера мене просто заворожує. А його фільм "Стрілочник" я б взагалі віднесла до своїх улюблених.

Що стосується його останньої роботи... "Душка" не став не виключенням в  тому плані, що Україна очима європейського режисера трохи нагадує країну аборігенів. Та проте я не ставила б режисеру в докір, що він перебрехав. Адже часто ми буваємо саме такі - охочі відхопити щось "на шару", з совдєпівським мисленням тощо.  Тим більше в цій стрічці і інший головний герой - голандський сценарист Боб абсолютно не виглядає гламурним. Амстердам ми бачимо не чистим, відгодованим та прогресивним, а сірим та самотнім містом. З людьми, які починають помічати один одного тільки, якщо їм щось треба або, якщо їм хтось чимось заважає.

Сергій Маковецький настільки переконливий у ролі "Душки" (чолов"яги з української глибинки, який в один чудовий день опиняється на порозі будинку Боба в Голандії), що часом  роздратування підстаркуватого сценариста від того, що він не може позбутися цього неочікуваного гостя, передавалося навіть мені)) А поціновувачі жіночі вроди будуть зачаровані Сільвією Хукс, яка зіграла випадкову знайому Боба...
 
Діалогів в фільмі не надто багато. Адже головні герої не знають мови один одного. Проти їх дії та емоції настільки красномовні, що здається вони могли б мовчати взагалі...

Открыть больше изображений

Вчора ввечорі хтіли пошукати в інет-мережі якісь нові фільми і виявилося, що майже все з того, що займає пристойні позиції в усіляких рейтингах, ми або вже дивилися, або воно вже є в нашій двд-колекції... Може, хтось підкаже, що ще варто пошукати?;)

І щоб там хто не казав - мені сподобалося. Як можна не отримати задоволення від такої гарної картинки? Навіть, якщо місцями вона більше схожа на майстерно відзнятий кліп. Історія Роми та Каті не залишає байдужим і залишає по собі слід. Свій власний присмак, кортий повинен бути у кожного гарного фільму. Мінімум діалогів, максимум чуттєвості - загальне враження від перегляду. Краще знімати в Україні ще не навчилися. І в той же момент ще не знімали краще. Бадоєву респект.

"Поговори з нею" та "Все про мою матір". Перший підтвердив думку багатьох, що "Повернення" - далеко не найкраща з робіт цього європейського режисера. Дуже чуттєве кіно і абсолютно гармонійне. Картинка, музика, непередбачуваний, але водночас глибокий сюжет, виразні образи, цікаві обличчя, талановиті актори і кольори.  Дуже красиві кольори. Цього разу головними героями своєї історії Альмодовар робить не жінок, а чоловіків. Санітар Беніньйо та журналіст Марко зустрічаються у лікарні. Перший доглядає молоду чарівну красуню Алісію. Юна танцівниця лежить в комі вже 4 роки, після нещасного випадку котрий стався з нею на дорозі. Другий опинився біля ліжка матадора Лідії, з якою він познайомився кілька місяців тому.  Шансів на те, що сплячі красуні колись прокинуться майже не існує. Та Беніньой переконує свого нового друга не здаватися, а ... говорити з коханою...  Але в один момент все руйнується. Медсестра, що працює разом з Беніньйо дізнається, що Алісія - вагітна. А Марко дізнається, що в день трагедії та збиралася зізнатися ойму, що повертається до колишнього коханця...

"Все про мою матір" - яскравий прояв всього того божевілля, на яке здатен Альмадовар. Життя Мануели можна назвати спокійним та щасливим. Її 16-річний син подає надії письменника і навіть хоче написати книжку про неї. Вона працює в лікарні, а вечорами проводить тренінгі для молодих лікарів, котрі повинні вміти умовити дати згоду на трансплантацію рідних потенційних донорів. Та в день народження сина вони вирушають в театр. Після спектаклю хлопець намагається наздогнати одну з акторок і взяти автограф, але потрапляє під машину. Щоб виконати останнє прохання сина вона повертається в Барселону. Місто, котре вона покинула 16 років тому. Тут на неї вже чекають старі та нові знайомі - проститутка Радість, хвора на ВІЧ медсестричка Пенелопа Крус і зустріч з батьком її сина - грудастим трансвеститом Лолою.